Голова Soros Fund Management і засновник Open Society Foundations
Карл Попер назвав процес створення Європейського Союзу «поступовим соціальним інжинірінгом». Група далекоглядних державних діячів, натхненна ідеєю майбутніх Об 'єднаних Держав Європи, усвідомила, що цього ідеалу можна досягти поступово, встановлюючи розумні цілі, мобілізуючи політичну волю, необхідну для їхнього досягнення та укладання угод, які вимагали б від держав-учасників відмови тільки від тієї частини їх суверенітету, яка була б політично прийнятною для них.
Ось яким чином післявоєнне «Об'єднання вугілля та сталі» перетворилося в ЄС. Перший крок до мети було зроблено і творці нового політичного утворення розуміли, що потрібно продовжувати рух у цьому напрямку.
Архітектори ЄС генерували необхідну політичну волю, опираючись на пам'ять про Другу світову війну, загрозу з боку Радянського Союзу та економічні вигоди від більшої інтеграції. Процес створення живився власним успіхом і, оскільки Радянський Союз розвалився, отримав потужний імпульс від перспективи об'єднання Німеччини.
Німеччина усвідомлювала, що може об'єднатися тільки в контексті більшого об'єднання Європи і була готова заплатити ціну. Німеччина допомогла примиренню конфліктуючих національностей, внісши дещо більше для створення ЄС; процес інтеграції ЄС досяг свого апогею з Маастрихтською угодою та введенням євро.
Та все ж євро був валютою неповноцінною: у нього був центробанк, але не було скарбниці. Його творці знали про цей недолік, але вірили, що коли виникне необхідність, політикум зробить наступний крок вперед.
Та не так сталося, як гадалося, адже в євро були інші недоліки, про які його творці не знали. Вони помилялися стосовно того, що фінансові ринки можуть коригувати власні надлишки, тому правила були створені для того, щоб панувати тільки у державному секторі, хоча навіть там вони занадто покладалися на механізми самоконтролю суверенних держав.
Надлишки, щоправда, були наявними переважно лиш у приватному секторі, оскільки конвергенція відсоткової ставки створила економічну дивергенцію. Нижчі відсоткові ставки в слабших країнах дали поштовх операціям, пов'язаним з нерухомістю, у той час як сильніші країни, такі як Німеччина, були змушені затягнути паски, щоб впоратися із тягарем свого возз'єднання. Тим часом, фінансовий сектор було суттєво скомпрометовано розповсюдженням недоброякісних фінансових інструментів та бідною практикою фінансування.
В об'єднаній Німеччині головний імпульс за інтеграцію було усунено. Потім, фінансова криза розв'язала процес дезінтеграції. Вирішальна мить настала після справи Lehman Brothers і, таким чином, влада була змушена гарантувати, що більше жодні системно важливі фінансові установи не зазнають тієї ж долі. Канцлер Німеччини Ангела Меркель наполягла на тому, що в ЄС не повинно бути жодних спільних гарантій; кожна країна повинна самостійно дбати про свої установи.
І саме це стало основною причиною сьогоднішньої кризи євро.
Фінансова криза змусила суверенні держави розплатитися своїми власними кредитами за кредити, що зазнали краху. І кожна країна Європи повинна була продовжувати такі дії самостійно, ставлячи під сумнів кредитоспроможність європейських державних облігацій. В результаті єврозона розділилася на держави-кредитори та держави-боржники. Німеччина змінила свій курс на 180 градусів: від основної рушійної сили інтеграції до головного опонента «трансферного союзу».
Тому сформувалася Європа, яка рухалася на двох швидкостях: країни-боржники, які захлиналися під вагою своїх забов'язань, та країни з позитивним сальдо, що стрімко зростало.
Будучи найбільшим кредитором, Німеччина могла диктувати умови допомоги, які були каральними і підштовхнули країни-боржники до банкрутства. Між тим, сама Німеччина виграла від кризи євро, обмінний курс якого знизився і ще сильніше підвищив конкурентноспроможність Німеччини.
Оскільки процес інтеграції почав рухатися у зворотному напрямку, роль європейського істеблішменту також змінилася на 180градусів: від ініціювання подальшої уніфікації до позиції захисту статус-кво. Тим, хто вважав статус-кво небажаним, неприйнятним або нестійким довелося зайняти анти-європейську позицію. Оскільки існує певна кількість доведених до банкрутства країн з великою заборгованістю, цілком природно, що кількість незадоволених країн разом з партіями, які підтримують анти-європейські настрої (такі, як Істинні Фіни у Фінляндії) продовжує збільшуватися.
Однак правлячі політичні кола Європи продовжують стверджувати, що альтернативи існуючому status quo не існує. Фінансова влада вдається до все більш відчайдушних заходів, щоб виграти час. Та час працює проти них: двошвидкісна Європа відносить країни члени ЄС усе далі і далі одна від одної. Греція невпинно рухається до дефолту і/або девальвації з непередбачуваними наслідками.
Щоби цей, здається, невблаганний процес призупинити і повернути у зворотному напрямку, Греції та єврозоні вкрай необхідно терміново прийняти план Б. Дефолт у Греції може бути неминучим, але він необов'язково має бути хаотичним. Авжеж, деякі наслідки будуть неуникними - що би не сталося в Греції, швидше за все, це пошириться на фінансові позиції Португалії та Ірландії, але цей вплив може бути і незначним - решті ж єврозони потрібно мати резервні кошти. Це означає зміцнення єврозони, яке, можливо, вимагатиме ширшого використання єврооблігацій і деякої схеми депозитного страхування, яка би працювала в усій єврозоні.
Створення політичної волі вимагатиме плану Б для самого ЄС. Європейській еліті потрібно повернутися до принципів, які керували створенням Союзу, визнаючи, що наше розуміння реальності за своєю суттю є недосконалим, сприйняття межує з упередженням, а інституції є некоректними. Суспільство не розглядає існуючі домовленості як священні - соціум дозволяє собі альтернативи, коли щось йде не за планом.
Повинна бути можливість мобілізувати мовчазну про-європейську більшість на основі ідеї, що коли статус-кво стане недієвим, ми повинні починати пошук європейського рішення, а не рішення на базі окремої держави. «Істинні європейці» повинні переважити своєю кількістю чисельність істинних фінів та інших анти-європейців у Німеччині чи взагалі будь-де.
___
Матеріал з персонального блогу Дж.Сороса у Financial Times, опублікований ще 11 липня 2011р. Переклад FundMarket.
